Академічна мобільність: розкіш чи засіб кар’єрного зростання?

Навіщо науковцям подорожувати? Чи не є академічна мобільність вдалим прикриттям «академічного туризму» або «полюванням за головами» найрозумніших представників «третього світу»?
З таких провокаційних питань розпочався перший блок третього змістового модулю курсу «Основи європейської проектної діяльності», покликаний підготувати слухачів до участі у провідних європейських програмах академічної мобільності під «парасольками» Erasmus+ KA107, Horizon2020 Marie Curie, DAAD тощо.
Звісно, навчання за програмою EUROPROC передбачає і опанування суто технічних навичок: складання CV, написання мотиваційного листа та листа-запиту до приймаючої сторони, укладання програми стажування, роботу із каталогами курсів тощо. Проте розпочинати довелося з мотивації. Тож, для чого потрібна мобільність? Побачити нові країни? Здобути жадане посвідчення доцента? Розширити горизонти та отримати певний імпульс до саморозвитку у найширшому сенсі слова? «Обмінюватися досвідом», як раз у раз стомлено пишуть у пояснювальних документах потенційні апліканти?

Обираючи з цих найпоширеніших варіантів відповіді на поставлене запитання, респонденти поступово доходять правильного висновку: головне завдання академічної мобільності – примноження соціального капіталу науковця. Жодний «дистанційний» формат не здатний надати таких можливостей до встановлення особистих зв’язків із закордонними колегами – зв’язків, що сприятимуть і «перехресному запиленню» ідеями, і спільним публікаціям у рейтингових виданнях, і перспективним освітнім чи науковим проектам. У світі, де соціальний капітал прискіпливо вимірюється чи не на усіх рівнях соціальної організації суспільства (згадайте, як багато важить кількість «лайків» чи фоловерів у соцмережах для нашої самооцінки), нехтувати професійними зв’язками безглуздо, а подекуди й згубно для кар’єри. Тож чи варто гаяти дорогоцінний час? Сподіваємося, що слухачі курсу EUROPROC зроблять правильний вибір; а як щодо вас?